Практичний психолог ДНЗ №2 «Кузнєчик»
Лазько Тетяна Володимирівна
Головним завданням ДНЗ- створити умови для успішного навчання, виховання, розвитку всіх дітей-вихованців незалежно від їх можливостей та рівня розвитку.
Визначальними напрямками роботи у здійснені психологічного супроводу навчально-виховного процесу є:
* Соціально-психологічна діагностика, моніторинг особистісного розвитку дошкільників.
* Психокорекція відхилень в індивідуальному розвитку та поведінці, формування соціально-корисної життєвої перспективи.
* Психологічний супровід підготовки дітей до школи.
* Захист психологічного здоров’я всіх учасників навчально-виховного процесу.
* Підвищення психологічної культури батьків, педагогів, дошкільників.
Психологічна служба працює над темою: « Підвищення психологічної
компетентності вихователів з проблеми формування та розвитку психічних
процесів у дітей дошкільного року», реалізація якої забезпечується поетапними кроками.
Моніторинг динаміки інтелектуального розвитку та пізнавальної сфери у дітей дозволяє виявляти недостатньо розвинені психічні процеси, та своєчасно забезпечити систематичне проведення групової роботи з цією категорією дітей з метою корекції розвитку пізнавальної сфери.
Проблема готовності до школи стає однією з найскладніших у роботі вихователів ДНЗ та вчителів початкового навчання. У зв’язку з цим виникла
необхідність посилити роботу психологічної готовності дитини до школи.
Значна увага приділяється психологічній просвіті педагогів та батьків.
Психологічна просвіта педагогічних працівників та батьків:
- анкетування;
- виступи на педрадах, нарадах, батьківських зборах;
- семінари-практикуми;
- консультації.
1. Передусім слід організувати життя дитини в сім’ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному закладі.
2. Добре, якщо ви зацікавите дитину дитячим садком, викличете бажання йти туди.
3. Дитина значно легше пристосовується до умов суспільного виховання, якщо в сім’ї оволодіє елементарними навичками самостійності.
4. Дуже важливо навчити маля гратися.
5. Одна з головних причин труднощів перших днів дитини в яслах – недостатній досвід спілкування з іншими дорослими і дітьми.
6. Значну увагу слід приділяти розвитку мовлення дитини.
7. Ще одна порада: старайтеся оформити маля в дошкільний заклад хоча б за два-три тижні до виходу матері на роботу, щоб можна було поступово збільшувати тривалість перебування дитини в яслах.
* Не залишайте дитину одну в перші дні відвідування садка, побудьте з нею певний час на прогулянці, до обіду, у разі потреби.
* Дайте дитині в дитячий садок улюблену іграшку.
* Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини у сім’ї.
* Бережіть нервову систему дитини.
* Повідомте педагога про індивідуальні особливості вашого малюка (як засинає, що любить їсти, які продукти харчування викликають алергію,тощо).
* Проконтролюйте, щоб початок відвідування дитячого садка не випав на епікризні терміни: 1 рік 9 м., 2 роки 3 м., 2 роки 6 м., 2 роки 9 м., 3 роки.
* Починати відвідувати дитячий садок потрібно, коли дитина здорова.
* Тренуйте систему адаптаційних механізмів у дитини з раннього віку, привчайте її до ситуації, в якій треба змінювати форми поведінки.
* Навчайте дитину вдома всіх необхідних навичок самообслуговування.
* Допоможіть дитині сформувати звичку – дотримуватися вдома такого режиму дня, як у дитячому садку.
КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ ВИХОВАТЕЛІВ
РОЗВИТОК МИСЛЕННЯ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Пізнавальна діяльність дитини починається з відчуттів і сприймань. Відображаючи дійсність на чуттєвому рівні, дитина одержує різнобічну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості у формі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших уявлень.
Вичерпні знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню сутність людина одержує за допомогою мислення — вищої абстрактної форми пізнання об’єктивної реальності. Мислення — це активний пошук зв’язків і відношень між різними подіями, явищами, предметами. Спрямованість на відображення зв’язків і відношень відрізняє мислення від інших пізнавальних процесів.
Вважають, що основою розвитку мислення є формування і вдосконалення мисленнєвих дій. У дошкільному віці оволодіння цими діями відбувається так: спочатку дитина діє у зовнішньому плані, оперуючи безпосередньо предметами і змінюючи їхній стан чи властивості; потім відбувається інтеріоризація цих дій, тобто їх перехід у внутрішній план і перетворення у дії мисленнєві. При цьому мисленнєві дії набирають або форму дії з образами, або форму дії з ознаками (словами, числами тощо). Відповідно виокремлюють три види мисленнєвої діяльності — наочно-дійовий, наочно-образний і словесно-логічний.
ВИДИ МИСЛЕННЯ
Наочна-дійове мислення — це виділення зв’язків і відношень шляхом реальної дії з предметами. Цей вид мислення є первинним і, порівняно з іншими видами мислення, значно переважає у дітей 4—5 років. Дитина 5-7 років вдається до цього виду мислення, як правило, тоді, коли перед нею постає завдання, для виконання якого в неї немає досвіду й знань або ж їх дуже мало.
В інших випадках домінують дії з образами. Діючи з образами подумки, дитина уявляє собі реальну дію з предметами та її результат і таким чином виконує завдання. Забезпечує цей процес образне мислення.
У 6—7 років дитина все більше починає діяти зі знаками. Такі дії вимагають відволікатися від реальних предметів. Як замінники цих предметів використовуються слова й числа. Мислення, яке оперує знаками, називається логічним мисленням.
Яке мислення важливіше — образне чи логічне? Однозначно відповісти неможливо. Це залежить від багатьох факторів. Наприклад, від умов завдання. Так, образне мислення ефективніше у тих випадках, коли суттєві властивості предмета чи явища можна собі уявити, побачити внутрішнім зором. Проте, коли ці властивості приховані, й уявити їх неможливо, але можна позначити словами чи іншими знаками, без логічного мислення не обійтися.
Образне мислення — основний вид мислення дітей 5—7 річного віку. Як свідчать дослідження психологів, уже в цьому віці за допомогою спеціального тренування діти можуть оволодіти багатьма можливостями, пов’язаними з цим видом мислення. Наприклад, вони можуть навчитися подумки перетворювати образи реальних предметів, будувати наочні моделі (на зразок схем), які відображають суттєві властивості об’єктів або явищ, подумки планувати свої дії.
Логічне мислення формується на основі наочно-образного і є вищою стадією розвитку мислення взагалі. Процес досягнення цієї стадії доволі тривалий і складний. Пояснюється це тим, що повноцінний розвиток логічного мислення вимагає не лише високої розумової активності, але й передбачає наявність у людини певної суми знань про спільні й суттєві ознаки предметів та явищ навколишнього світу. Дослідження психологів свідчать, що лише на І 4-му році життя дитина досягає, стадії формально-логічних операцій, після чого її мислення стає все більш схожим на мислення дорослої людини.
Проте основи логічного мислення закладаються ще в дошкільному дитинстві. Вже в 5—7 років дитина здатна оволодіти на елементарному рівні такими способами логічного мислення як порівняння, узагальнення, класифікація, систематизація й змістове співвідношення. Тому в цьому віці дітей вже можна навчати цих способів. Про мислення дитини можна говорити тоді, коли вона починає відображати найпростіші зв’язки між предметами і явищами й правильно діяти відповідно до них.
У процесі навчання вдосконалюється здатність дітей формулювати судження і робити умовиводи. Судження дітей дошкільного віку розвиваються поступово, від простих форм до складних, у міру оволодіння знаннями й більш складними граматичними формами мови. Лише під впливом розвитку до малюка приходить уміння правильно міркувати, обґрунтовувати й доводити ті чи інші положення більш-менш впевнено й правильно.
Дитина не тільки сприймає навколишній світ, але й хоче його зрозуміти. Зрозуміти — це значить проникнути в суть предметів і явищ, пізнати саме головне, істотне в них.
На практиці мислення як окремий психічний процес не існує, воно незримо присутнє у всіх інших пізнавальних процесах. Вищі форми цих процесів обов’язково пов’язані з мисленням. Ступінь участі мислення в цих пізнавальних процесах визначає їхній рівень розвитку.
Мислення — це рух ідей, що розкриває суть речей. Його підсумком є не образ, а певна думка, ідея.
ПРОЦЕСИ МИСЛЕННЯ
Мислення починається з проблемної ситуації, для виходу з якої індивід повинен знайти й застосувати нові для себе знання чи дії. Вона включає в себе невідоме (шукане), індивідуальну потребу індивіда, його здібності та досвід.
Процес розв’язання задачі є актом конкретизації — переходу від загального і вкрай нечіткого уявлення про майбутній результат до його конкретного образу.
Цей процес здійснюється шляхом мислительних дій та операцій. Це одні й ті самі структурні одиниці мислення: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння.
Аналіз — розчленування об’єкта мислення як цілого на частини за допомогою зовнішніх або внутрішніх дій чи операцій.
Синтез — практичне або теоретичне об’єднання виділених у процесі аналізу частин у нове ціле. У процесі розв’язання задачі аналіз закономірно переходить у синтез, а синтез спонукає до пошуку характерних ознак нового цілого, тобто кожен новий результат аналізу змінює об’єкт мислення, зумовлює необхідність синтезу.
Абстрагування — виділення одних властивостей об’єкта мислення серед інших.
Узагальнення — об’єднання важливих властивостей об’єкта мислення, отриманих у результаті аналізу, синтезу, абстрагування. Рівень узагальнення свідчить про ступінь продуктивності мислення, його адекватність.
Порівняння — мисленнєва операція, що дає змогу встановити подібні й відмінні ознаки аналізованих об’єктів. На перших етапах розвитку мислення порівняння є провідною формою пізнання: дитина пізнає речі, порівнюючи їх між собою. Згодом воно набуває більш чи менш розгорнутого характеру й залежить від складності порівнювальних об’єктів та мети порівняння.
ГРА — «ЧАРІВНА ПАЛИЧКА» РОЗВИТКУ МИСЛЕННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ
На сучасному етапі навчання й виховання в ДНЗ потрібно змінювати пріоритети навчання: на перший план треба висувати його розвивальну функцію — культ самостійності й нестандартності думок.
У північних народів є простий і мудрий афоризм; «Якщо подарувати людині одну рибину, вона буде ситою один день. Якщо подарувати дві, буде ситою два дні. А якщо навчити ловити рибу — буде ситою все життя». Так і в навчанні: хоч скільки б у дитини було предметних знань і вмінь, старанності, сумлінності — їх все одно буде замало для подальшого успішного навчання й розвитку.
Правильно підібрані й добре організовані ігри, логічні задачі, вправи для розвитку уяви, пам’яті, уваги сприяють всебічному, гармонійному розвитку дошкільнят, допомагають виробити необхідні в житті й навчанні корисні навички й риси.
Гра — це «чарівна паличка», за допомогою якої можна навчити дитину читати, писати, й, головне, мислити, винаходити, доводити. Важливо, щоб гра захоплювала й була доступною, щоб у ній був елемент змагання, якщо не з кимось, то, принаймні, з самим собою.
Інтерес до гри, до розв’язування задач, що вимагають активного мислення, з’являється не завжди й не у всіх дітей одразу. Тому пропонувати такі ігри треба поступово, не тиснучи на дітей. Природа гри (і розвивальної) така, що при відсутності абсолютної добровільності вона перестає бути грою. Грою можливо захопити, змусити гратися неможливо.
«Розвивальні ігри» вимагають у цьому аспекті особливої обережності. Складні, непосильні завдання можуть дитину злякати. Тут особливо необхідно дотримуватися принципу «від простого до складного». Але, коли дитині вдається осмислити завдання, перебороти перші труднощі, вона відчує велику радість і буде готова до більш складної гри чи завдання. В дитини з’являється віра в свої сили, розвивається «розумовий апетит», а це означає, що мета курсу «Розвивальні ігри» досягнута.
Звичайно, коли діти відгадують головоломку, логічні завдання, вони, як правило, застосовують метод проб і помилок, перебираючи різноманітні варіанти. Частіше всього це не призводить до раціональних результатів. Виникає необхідність подумати, знайти якусь закономірність, зрозуміти, чому завдання не розв’язується, які нові прийоми слід застосувати, щоб наблизитися до мети.
Цей момент гри особливо важливий, бо починається інтенсивна робота думки (індивідуальної й колективної). У цей період необхідна допомога й підтримка педагога, його пояснення й рекомендації. Іноді може бути корисна навіть підказка, що допомагає дитині знайти правильне рішення. При цьому дуже важливо мати на увазі, що під час розв’язування логічних завдань, роботи з текстом важливіше значення має сам процес, експериментування, а не прагнення досягти якогось конкретного результату гри.
// Психолог дошкілля .- 2011.
АГРЕСИВНІСТЬ ДОШКІЛЬНИКІВ
ОЗНАКИ АГРЕСИВНОСТІ У ДІТЕЙ:
- упертість, прагнення заперечувати, відмовляти;
- забіякуватість, дратівливість, напади гніву, вибухи злості, обурення, бажання образити;
- владність, наполягання на своєму, егоцентризм, самовпевненість, завищена самооцінка.
ПРИЧИНИ ПОЯВИ АГРЕСИВНИХ РЕАКЦІЙ У ДІТЕЙ:
- внутрішня невдоволеність дитини своїм статусом у групі однолітків, особливо, якщо їй властиве прагнення до лідерства;
- відчуття тривоги і страху нападу (буває у таких випадках, коли дитину принижують,
карають фізично);
- це спосіб привернути увагу оточуючих через невдоволеність потреби у спілкуванні та любові;
- форма протесту проти дій дорослих або проти обмеження яких-небудь природних потреб і бажань дитини( наприклад, потребі в русі, активній діяльності);
- егоїстичність дитини (якщо дома вона – центр загальної уваги, то дитина чекає такого ж ставлення до себе і з боку інших дітей, але не отримує його. Тому вона починає домагатися цього провокуючи конфлікти);
- це копіювання поведінки дорослих (наприклад, конфліктних стосунків мами і тата);
- наслідок обмеження самостійності, надмірної опіки, або навпаки, неуваги;
- соматичні захворювання і захворювання нервової системи.
Отже, дитяча агресивність – це ознака внутрішнього емоційного неблагополуччя дитини, згусток її негативних переживань, один з неадекватних способів психологічного захисту. Агресивна дитина впевнена у тому, що всі довкола на неї нападають. Формується таке світовідчуття в сім’ї. Така дитина сприймає світ як ворожий і намагається захистити себе, завоювати своє „ місце під сонцем”. Дитина не знає, як інакше можна боротися за виживання в цьому світі.
ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ З АГРЕСИВНИМИ ДІТИМИ:
- по можливості стримувати агресивні реакції дитини безпосередньо перед їх проявом;
- встановити чітку заборону на агресивну поведінку, систематично нагадувати про це;
- навчати дітей навичкам розпізнавання і контролю емоцій, уміння володіти собою в ситуаціях , що провокують вибухи гніву;
- не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати їх провокувати;
- після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте разом неправильні дії вашої дитини, які привели до конфлікту. Спробуйте разом знайти інші можливі способи виходу із нього;
- показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній спалахів гніву або злих висловлювань про своїх друзів та колег, складання планів помсти;
- вивчіть інтереси дитини, її нахили. Це допоможе вам зацікавити її привабливою для неї діяльністю, знайти більш продуктивний вихід для дитячої енергії.
ДІТЯМ ВАЖЛИВО ДАВАТИ ВИХІД СВОЇЙ АГРЕСІЇ. ЇМ МОЖНА ЗАПРОПОНУВАТИ:
- побитися подушкою, порвати папір, побити стіл надувним молотком;
- намалювати того, кого хочеться побити, і що–небудь зробити з цим малюнком; намалювати свій емоційний стан („Коли я серджуся”, „Коли я радію”);
- в момент гніву дитину поставити перед дзеркалом і попросити описати свій стан - зовнішній і внутрішній.
Дорослим слід враховувати те, що майже завжди конфліктна поведінка дитини є сигналом того, що в сім’ї у дитини щось не так.
Значить, кращий спосіб уникнути надмірної агресивності у дитини – це проявляти до неї любов. Немає малюка, який би відчував, що його люблять, і був би агресивним.
Отож, шановні батьки, хай ваша дитина в кожний момент часу відчуває, що ви любите, цінуєте, приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз приголубити її чи пожаліти. Хай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.
Мислення і мова шестирічної дитини
Мислення дитини пов’язане з її знаннями. До 6 років її розумовий кругозір достатньо великий. В процесі розумової діяльності відбувається розширення об’єму і поглиблення знань про навколишній світ. Ці стабільні знання утворюють ядро пізнавальної сфери дитини. Але в процесі розумової діяльності виникає і збільшується коло невизначених, не зовсім зрозумілих знань, які виступають у формі здогадок, передбачень, запитань. Ці знання є стимулятором розумової діяльності дітей.
Вирішуючи завдання, встановлюючи зв’язки і відношення між предметами, шестирічна дитина використовує ті самі форми навчальної діяльності, що і дорослі: наочно діючу, наочно образну, наочно логічну.
Наочнодіюче мислення здійснюється шляхом реальної дії з предметами і виникає ще в ранньому віці. Але шестирічна дитина вдається до цього виду мислення, коли перед нею стоїть завдання, для вирішення якого у неї немає досвіду або знань.
Найчастіше використовується образне мислення, коли дитина для вирішення завдань оперує уже не самими предметами, а їх образами. Зміст образного мислення шестирічної дитини не обмежується конкретними образами, але поступово переходить на більш високий ступінь образно-схематичного мислення. Прояв образно- схематичного мислення ми зустрічаємо, спостерігаючи за процесом дитячого конструювання.
В 6 років починає формуватись також логічне мислення. Але найбільше значення для подальшого успішного навчання в школі має формування образного мислення. Рівень розвитку логічного мислення, як показало спеціальне дослідження, на цьому етапі ще не гарантує успішного навчання.
Образне мислення дозволяє дитині намітити потенціально можливий спосіб дії, виходячи із особливостей конкретного завдання.
Якщо ж цей процес здійснюється за допомогою абстрактного мислення, то врахування багатьох окремих особливостей ситуації стає для дитини досить важким.
Розвитку образного мислення сприяють, поряд із навчальною, й інші види діяльності (малювання, ліплення, слухання казок, драматизація, конструювання).
З розвитком мислення тісно пов’язана мова дитини.
6 років це період інтенсивного розвитку. До моменту вступу до школи дитина практично оволодіває словником, звуковим складом та граматикою рідної мови.
Розвиток голосового апарату дає можливість шестирічній дитині правильно вимовляти всі звуки рідної мови. Але зустрічаються діти з дефектами мови, які не вимовляють окремі звуки. Причина в недостатній рухливості мускулатури артикуляційного апарату, неправильній вимові окремих членів сім’ї. З такими дітьми повинен займатись логопед. Не слід затягувати з цими заняттями, тому що неправильна вимова буде заважати дитині оволодівати граматикою.
Особливого значення в шестирічному віці набуває розвиток фонематичного слуху – здібність відтворити на слух звуки мови, розпізнавати і узагальнювати їх у словах.
Бібліотечка вихователя 2008 р.
